Перемога України над агресором залежить від кожного громадянина, небайдужого до її майбутнього
Пророчі слова Т. Шевченка «Борітеся – поборете!» не раз справджувалися в нашій історії, востаннє – під час Революції Гідності. Впевнений, що вони здійсняться і в цій тривалій війні з РФ, що її, на жаль, підтримує більшість росіян, які часто навіть не хочуть вникати у суть того, що робить РФ в Україні, бо ж так легше – «не знати».
До теперішньої окупації, як свідчить викрита інформація, РФ готувалася два десятиліття, послаблюючи Україну у військовій, гуманітарній, економічній, інформаційній, політичній та інших сферах. Сьогодні, зокрема, існує «Федеральна цільова програма “Русский язык” на 2016–2020 рр.», затверджена постановою уряду РФ від 20 травня 2015 р., мета якої – розширення географії та сфер вживання російської мови у світі, зокрема в національних системах освіти країн-учасниць СНД, що сприятиме зміцненню російського впливу. Задумаймося, чи не там у нас зараз «гарячі точки», де успішно відбувалося оте «зміцнення російського впливу»? І чи можна далі залишатися російськомовним, працюючи суголосно з програмами окупанта? До речі, існує ще й «Концепція державної підтримки та просування російської мови за кордоном», затверджена в листопаді 2015 р.
Немає майбутнього в держави без національної пам’яті. Згадаймо часи УНР, для чого північний агресор використовував тоді перемир’я та переговори – тільки для того, щоб підтягнути більше військ та озброєння і далі продовжувати загарбання країни. Якщо повернутися ще далі – в козацьку епоху, то як не згадати Переяславську угоду 1654 р. і її сумні наслідки – знищення української державності, адже відомий вислів про те, що договір з Росією (колись Московією) не вартий навіть того паперу, на якому він підписаний. То чому зараз не враховуємо трагічні уроки історії нашої держави? Будь-яка угода з РФ про особливий статус окремих районів Луганської і Донецької області чи відповідні зміни до Конституції України, проведення виборів на цих територіях до забезпечення повного контролю українськими військами над кордоном України – це новітня Переяславська угода, яка становитиме велику загрозу для цілісності України. «ДНР» і «ЛНР» є лише троянським конем, якого РФ прагне «повернути» з особливим статусом у склад України тільки для того, щоб дестабілізувати ситуацію на всій її території, а відтак повністю підпорядкувати нашу державу Кремлю. Чим закінчилася історія з троянським конем відомо навіть дітям, але чи відомо частині політиків? А може вони цього й очікують?
Якщо ви зараз не на фронті, не допомагаєте українському війську як волонтер чи медик або в інший спосіб, виконуючи свої професійні обов’язки, то все ж маєте можливість щодня боротися проти агресора. Ворогу насамперед потрібно окупувати свідомість і душі людей. І нашим спільним завданням має бути зупинення цієї окупації, не менш небезпечної, ніж територіальна.
Що для цього можемо зробити? Насправді кожен незалежно від віку чи професії може зробити дуже багато у цій боротьбі. Зокрема:
1. Дотримуватися Божих заповідей, втілювати християнські цінності в життя, щоб заслужити Божу опіку та допомогу в усіх добрих справах.
2. Розмовляти українською мовою в Україні. Російськомовні повинні знати державну мову країни, громадянами якої вони є, тому що її демонстративне нехтування свідчить лише про низький культурний рівень людини і абсолютно суперечить принципові національної єдності (тим паче, в умовах війни!). Це треба зрозуміти ще до моменту, коли представників «русскоязичного насєлєнія» прийдуть визволяти російсько-терористичні війська.
3. Вивчати справжню історію українського державотворення та культуру українського народу, щоб і самому знати, і могти пояснити іншим, що й до чого, і де історія, а де історичні міфи, складені так званим «старшим братом», який з’явився майже на 300 років пізніше, ніж була створена наша держава (Київська Русь, правонаступницею якої є Україна). Це також сформує відповідний імунітет проти одурманення з боку апологетів «канонічної» Російської православної церкви, яка століттями злочинним шляхом намагається нав’язати свою зверхність на українських землях.
4. Завжди використовувати своє право голосувати і свідомо обирати кандидата як на державних виборах, так і місцевих, розуміючи власну відповідальність за їх результати.
5. Професійно виконувати свої обов’язки, вдосконалюючи свою кваліфікацію та не допускаючи халатності та безвідповідальності, які послаблюють нашу державу у різних сферах.
6. Вести здоровий спосіб життя, щоб в разі потреби мати силу та здоров’я захищати Україну (виконуючи свої професійні обов’язки чи присягу) і покращувати генофонд українського народу, зменшуючи рівень захворюваності і смертності внаслідок шкідливих звичок чи малорухливого способу роботи чи життя загалом.
7. Допомагати (не забуваючи і про моральну підтримку) українським військовим, які зараз на фронті чи в госпіталях, а також сім’ям загиблих і важкопоранених на війні чи під час Революції Гідності. Ніколи не маємо забувати про їхній подвиг, бо вони захистили незалежність України!
8. Не брати та не давати хабарів, бо вони крім духовного занепаду, ще й поглиблюватимуть і так великі проблеми в нашій державі в різних сферах та руйнуватимуть віру в справедливість і чесність.
9. Надавати більше уваги і часу розвитку і вихованню своїх дітей, бо інакше їх «виховуватиме» Інтернет, вулиця, комп’ютерні ігри чи фільми, а втрачений час неможливо буде надолужити.
10. Не купувати російських товарів і не користуватися послугами банків РФ, не слухати російську попсу і не відвідувати концерти російських виконавців, які здебільшого мають антиукраїнську позицію, не дивитися пропагандистських антиукраїнських фільмів і не легковажити тим, який культурний продукт споживають діти, щоб вчасно зорієнтувати їх у виборі життєвих цінностей, а не нарікати постфактум, що цього не зробила школа.
11. Не залишатися осторонь добрих ініціатив, спрямованих на розвиток України, тому що зараз такий час, що мусимо усі ставати волонтерами у різних сферах, щоб вистояти проти ворога і зміцнити свою державу. Навіть незначний внесок кожного з нас сукупно дасть вагомий результат, тільки треба позбутися інертності і думки, що це повинен робити «хтось».
З повагою, Володимир Чубай
