Стрес-менеджмент у педагогічній діяльності

824

Стрес супроводжує кожну людину впродовж життя. Слово «стрес» у перекладі з англійської мови означає «напруження». Вперше цей термін ввів у науковий вжиток 1946 року Ганс Сельє, канадський фізіолог. Під стресом Г. Сельє розумів систему реакцій організму у відповідь на будь-яку вимогу до нього, яка спрямована на створення адаптації чи пристосування організму до труднощів [1]. Стрес не є хворобою чи надзвичайним явищем, а природною психоемоційною реакцією на подразники (стресори). І в кожної людини реакція може бути різною.

Виділяють три фази стресу: тривоги, опору й виснаження. Фаза тривоги виникає з появою подразника. У людини частішає дихання, підвищується пульс, підіймається артеріальний тиск, її увага концентрується на подразнику. Якщо дія стресора продовжується, настає фаза опору. Фізіологічні реакції організму перевищують норму, і це робить його вразливішим для інших стресорів. Фаза виснаження настає, якщо стрес є тривалим і людина неспроможна адаптуватися. Це може призвести до втоми, хвороб або навіть загибелі організму [10].

З’ясовано, що стреси мають не лише негативний вплив на організм, а й позитивний.

Окремі стреси допомагають людині боротися з комплексами, дають можливість зрозуміти, як поводитися в тій чи іншій ситуації. Багато дослідників стресу вважають, що люди мають здатність протистояти різкому і короткочасному стресу. Справжня проблема постає тоді, коли стрес переростає у нескінченний. Вміння керувати стресами допоможе уникнути багатьох захворювань, продовжити життя і уникнути проблем із психікою у наступних поколіннях.

Умовно стреси можна поділити на три групи. До першої належать стреси фізіологічні, без яких ми не можемо існувати (прийняття їжі, реакція на холод, спеку і т. д.). Друга група – це стреси, які допомагають набути життєвого досвіду, мудрості. До третьої групи входять стреси, які руйнують психіку людини і призводять до стану депресії [6].

Чи можна жити без стресу? Наука стверджує: не можна. Отже, адаптуватися до нових умов ми повинні постійно. Життя – це постійне джерело змін. За своєю природою життя і є головним джерелом стресів, тому повністю від них позбутися можна тільки з настанням смерті. Викоренити стрес неможливо, але в наших силах влаштувати особисте життя так, щоб отримувати тільки приємні стреси та позбутися неприємних [2].

Потрібно знати, що безвихідних ситуацій не буває. Бувають тільки люди, котрі не хочуть змінити себе, своє ставлення до життя і не хочуть вирішувати свої проблеми. Стрес є складовою частиною життя, у помірних дозах він надає життю смак і аромат, як зазначав першовідкривач цього явища – Г. Сельє (1982). Стрес є природним побічним продуктом будь-якої діяльності, оскільки відбиває нагальну потребу людини в адаптації, пристосуванні до мінливих умов життя. Це завжди напруження захисних сил, мобілізація внутрішніх ресурсів організму, що виникає задля енергетичного забезпечення вирішення нових завдань [3].

Найбільше піддаються стресам представники комунікативних професій, особливо суб’єкти педагогічної діяльності. Для цих осіб стреси є буденним, звичним явищем. На жаль, вони найчастіше і є причиною неврозів, психосоматичних хвороб, а також поступовим шляхом до «професійного вигорання». Синдром «професійного вигорання» є стресовою реакцією, яка виникає внаслідок довготривалих професійних стресів середньої інтенсивності. Проте «професійне вигорання» – це не просто результат стресу, а наслідок некерованого стресу [7].

Поряд зі стресогенними факторами, загальними для всіх людей, у діяльності викладача є низка професійних стрес-факторів: відповідальність, необхідність бути об’єктом спостереження й оцінювання, постійно підтверджувати свою компетентність, а також тимчасова мінливість діяльності [5]. Основна психологічна проблема в діяльності викладача – це стан напруження, який періодично виникає і пов’язаний з необхідністю внутрішнього налаштування на певне поводження, мобілізації всіх сил на активні й доцільні дії.

Для того, щоб протидіяти щоденному стресу, краще діяти одразу у двох напрямках. По-перше, звести до мінімуму чинники, які викликають незадоволеність. Г. Сельє зазначав, що один із способів боротьби зі стресом – «знайти роботу, яку б ви любили», тобто займатись тим, що подобається. По-друге, варто намагатися зрозуміти свою реакцію на стресові чинники. Також Г. Сельє сформулював ідею: «стрес, діючи на одну систему, допомагає відпочивати іншій», – тобто зміна діяльності іноді навіть більш дієва при знятті стресу, ніж пасивний відпочинок [11].

Долати стресові ситуації допомагає психологічна стійкість особистості, яка залежить від внутрішніх (особистісних) та зовнішніх (міжособистісних) ресурсів. До внутрішніх належать: узгодженість реального і бажаного Я особистості, самоповага, відповідність досягнень прагненням, відчуття сенсу життя, усвідомлення діяльності і поведінки, віра в досяжність поставлених завдань, упевненість у власних силах, екстравертованість, добре фізичне здоров’я, витривалість, уміння використовувати ефективні способи подолання стресу тощо. До зовнішніх ресурсів належать: міжособистісна і соціальна підтримка – підтримка близьких, друзів, співробітників, колег. Це дає відчуття опори, впевненості.

В. Розов [9, с. 177–178] зазначає три зовнішньо опосередковані способи адаптивної саморегуляції стресу:

– антистресові умови діяльності (раціональні режими праці, відпочинку, харчування, сну, режим дня, руховий режим, сприятливий соціально-психологічний клімат, грамотне використання стимулів роботи тощо);

– поведінковий і ситуативний захист від стресу (спілкування з близькими, музика, танці, кіно, прогулянки, улюблені справи, зміна обстановки, відвідування магазинів тощо);

– заходи активної протидії стресу (аналіз стресу, мобілізація фізіологічних та психофізіологічних можливостей організму для протидії стресу).

Варто зазначити, що перша група заходів (антистресові умови) спрямована на запобігання і профілактику негативного впливу стресів, а наступні дві групи – на боротьбу зі стресом. Заходи активної протидії стресу потребують певних знань і навичок у керуванні стресами, психологічної обізнаності.

Психологи розробили індивідуальні та загальноорганізаційні методи для ефективного керування стресами у різних сферах діяльності людини, зокрема в педагогічній діяльності. Виділяють два рівні керування стресами [4, с. 220–222].

Перший – на рівні організації, полягає у зміні політики, структури виробництва, виробленні чітких вимог до працівників, оцінюванні їхньої діяльності. У деяких організаціях, переважно в закордонних компаніях і в окремих вітчизняних банківських структурах, проводять тренінги релаксації (2–3 рази на тиждень після роботи) із використанням аудіокасет під керівництвом психолога. Відбуваються також комунікативні тренінги для розвитку комунікативної культури працівників, оволодіння навичками зняття напруження, виїзні ігрові тренінги з метою зняття напруження в колективах, зміцнення зв’язків між співробітниками. Вони допомагають людині почувати себе краще, розслабитися, відновити свої сили.

Другий рівень керування стресом здійснюється на рівні окремої особи. Цей спосіб полягає в тому, щоб уміти справлятися зі стресами індивідуально, використовуючи рекомендації та спеціальні програми з нейтралізації стресів. Так, до індивідуальних методів належать:

  • регулярний активний відпочинок;
  • релаксація (заняття йогою, медитація, аутотренінг);
  • тренінг навичок самоконтролю поведінки;
  • планування власного часу;
  • забезпечення достатньої тривалості сну;
  • когнітивна терапія та ін.

Ваші дії під час стресу повинні бути спрямовані на те, що може впливати на причину стресу, а не на його наслідки.

Звичайно, ви можете щоранку приймати жмені заспокійливих ліків, але краще, якщо ви задумаєтеся над тим, в чому ж проблема. Яка причина вашої перевтоми? Добре, якщо причина у вас самих. Змініть графік, організовуйте інакше робоче місце. Щодня пишіть план на день, також неодмінно складайте і тижневий план, і план на місяць. Це обов’язково зніме тривогу або помітно зменшить її. Робіть короткі перерви між робочими завданнями. Подумайте, як збільшити вашу фізичну активність у неробочий час. Це вкрай важливо для того, щоб нервова система встигала відновлюватися.

Люди, які страждають від надмірного стресу на роботі, можуть спробувати застосувати такі методи: 1. розробіть систему пріоритетів у своїй роботі. Оцініть свою роботу з погляду терміновості її виконання: «повинен зробити сьогодні», «зробити пізніше, але на цьому тижні» і «зробити, коли буде час». 2. Навчіться говорити “ні”, коли досягнете межі, після якої ви вже не можете узяти на себе більше роботи. 3. Не погоджуйтеся з вашим керівником або ким-небудь, хто починає виставляти суперечливі вимоги (конфлікт ролей). 4. Повідомте свого керівника або співробітників, коли ви відчуєте, що очікування або стандарти оцінювання вашого завдання не чіткі. 5. Обговоріть відчуття нудьги або відсутність інтересу до роботи зі своїм керівником. 6. Знаходьте щодня час для відключення і відпочинку.

Виділяють такі найбільш ефективні та прості методи керування стресом:

  • позитивне мислення (два «золоті правила» позитивного мислення: 1. Якщо вийшло один раз, вийде і другий. 2. Вийшло небагато, вийде і більше);
  • глибоке дихання;
  • м’язове розслаблення.

Якщо неприємностей в педагогічній діяльності неможливо уникнути, то доцільно спробувати одержати, наскільки можливо, користь, змінивши власний погляд на них:

  • спробуйте сприйняти негативну подію як позитивну (наприклад, втрату роботи як можливість знайти кращу);
  • поставтеся до стресу як до джерела енергії. У спокійному стані ви не змогли б стільки зробити. Сприймайте проблему як виклик;
  • не думайте про минулі події як про поразку;
  • ви не можете відповідати за вчинки інших людей, а можете тільки контролювати свою реакцію на них. Головне – перемога над емоціями;
  • не прагніть догодити всім, це нереально, час від часу догоджайте власне собі [8].

На сайті Асоціації молодих медиків України подано такі рекомендації щодо керування стресом:

1. Виділіть для себе головні життєві цілі і зосередьте свої зусилля на їх досягненні. 2. Не нехтуйте спілкуванням. 3. Зробіть кроки до усунення джерела стресу. 4. Використовуйте паузи для розслаблення. 5. Поклопочіться про обстановку, яка вас оточує. 6. Обговорюйте з близькими свої проблеми. 7. Навчіться слухати. 8. Знайдіть резерви часу. 9. Відпочивайте всією сім’єю. 10. Хай у вашому житті знайдеться місце для гумору і сміху. 11. Музика – це теж психотерапія. 12. Фізичні навантаження допомагають подолати стрес.

На базі Дослідницького Центру при Національному університеті «Львівська політехніка» було проведено опитування стосовно стресів у педагогічній діяльності. Вибірка становила 89 респондентів: з них – 30 вчителів, 25 викладачів та 34 студенти.

Стосовно частоти переживання стресів у педагогічній діяльності, то 7% респондентів переживають стреси щодня, 29% – щотижня, майже половина опитаних (46%) рідко піддаються впливу стресових ситуацій. 7% осіб перебувають у так званій «групі ризику», тобто у них найбільша ймовірність прискорення синдрому професійного вигорання, а також можлива наявність психосоматичних захворювань.

Цікавим виявилось дослідження причин стресів.

Найпопулярнішою причиною в суб’єктів педагогічної діяльності є недостатній рівень матеріальної винагороди (зарплати/стипендії).

Ця відповідь вказана у 50 респондентів і домінує над іншими причинами з відривом майже наполовину. Це свідчить про високий рівень матеріального невдоволення серед освітян. Серед інших популярних причин стресів у педагогічній діяльності є інформаційні перевантаження, малоперспективне майбутнє, несправедлива оцінка праці, а також загальноорганізаційні проблеми й зовнішні чинники (шум, якість приміщення, засоби праці).

Стосовно заходів керування стресами, то найпоширенішими є поведінковий та ситуативний захист від стресу. Цей варіант вибрали 67 опитаних. Антистресові умови захисту собі забезпечують 29 осіб, а заходи активної протидії стресу вживають лише 17 респондентів. Це свідчить про загальну необізнаність освітян з керуванням стресами, а також про те, що більшість схильна боротися з наслідками, а не з причинами стресу та проводити профілактику.

Опрацювавши дані респондентів, які використовують антистресові умови діяльності як захід керування стресами (за віковими категоріями), ми з’ясували, що серед них є 21,05% у віковій категорії 17–21 рік, 29,41% віком від 22 до 35 років, по 50% у вікових категоріях 36–45 та 46–60 і 100% респондентів у віковій категорії 61–74 роки.

Отже, можемо стверджувати, що молоді люди значно рідше створюють собі антистресові умови діяльності, запобігаючи виникненню стресів, ніж особи старшого віку, які з досвідом набувають і знання щодо ефективних способів керування стресами. Тому вважаємо за необхідне проводити суб’єктам педагогічної діяльності, особливо молоді, тренінги та семінари зі стрес-менеджменту для підвищення ефективності їхньої діяльності та задоволеності собою.

Отже, проаналізувавши отримані нами результати, доходимо висновку, що стреси у педагогічній діяльності – явище закономірне. Головне – вміти ефективно керувати ними й використовувати їх собі на користь, вчитися на власних і чужих помилках. Це є запорукою збереження фізичного та психічного здоров’я, запобігання явищу професійного вигорання, адже саме негативний вплив стресів займає одну з перших позицій серед небезпек для здоров’я суб’єктів педагогічної діяльності. Дослідження свідчать, що, на жаль, багато хто не володіє необхідними знаннями, уміннями, навичками для запобігання стресовим ситуаціям, а в разі їх настання – ефективними способами захисту.

Література:

1.  Аракелов Г. Г. Стресс и его механизмы / Г. Г. Аракелов // Вестник Московского университета. – Сер. 14. –  1995. – №4. – С. 14-16. 2. Гиссен А. Д. Время стрессов / А. Д. Гиссен. – М.: Физкультура и спорт, 1990. – 192 с. 3. Китаев-Смык Л. А. Психология стресса / Л. А. Китаев-Смык – М.: Наука, 1983. – 368 с. 4. Корнієнко О. В. Підтримання психосоматичного здоров’я практично здорових людей: навч. посібн. / О. В. Корнієнко – К.: Вид. центр «Київський університет», 2000. – 126 с. 5. Кузьмінський А. І. Педагогіка вищої школи: навч. посібн. / А. І. Кузьмінський. – К.: Знання, 2005. – 486 с. 6. Лазарус Р. Теория стресса и психофизиологические исследования // Эмоциональный стресс. – Л.: Лениздат, 1970. – С. 178-208. 7. Нижник Г. Психологічне здоров’я – запорука творчого саморозвитку / Г. Нижник, Н. Барабаш, О. Куравський // Психолог. – 2006. – № 25-28. – С. 101-103.  8. Оржеховська В. М. Посібник з самовиховання / В. М. Оржеховська, Т. В. Хілько, С. В. Кириленко. – К.: ІЗМН, 1996. – 192 с. 9. Розов В. І. Адаптивні антистресові психотехнології: навч. посібн. / В. І. Розов. – К.: Кондор, 2009. – 278 с.  10. Сельє Г. Стресс без дистресса / Г. Сельє – М.: Виеда, 1992. – 212 с. 11. Шеремет О. Вийдемо зі стресу разом: соціально-психологічний тренінг / О. Шеремет // Психолог. – 2007. – № 23-24. – С. 17-24.

 Медвідь Надія Петрівна

(Національний університет “ЛЬвівська політехніка”)

Джерело: Науково-аналітичний журнал “Наша перспектива”